Інтерв’ю із Zombie Boy (Rick Genest)

Рік Дженест

Рік Дженест уже звик до того, що його зовнішній вигляд викликає в людей страх та огиду. Натомість він більше турбується тим, чи достатньо переконливими виглядають «жахливі» тату на його шиї. Кореспондент журналу Etoday вирішив розвідати, що тривожить душу простого хлопця з Монреаля, котрого всі охрестили Zombie Boy. Інтерв’ю відбулося у Санкт-Петербурзі, куди Рік Дженест прибув на відкриття клубу Soholounge. Наша бесіда відбувалася у надзвичайно галасливому місці, де зусібіч лунала гучна музика, ми намагалися докричатися одне до одного, але наші голоси тонули в запальних діджейських ритмах. 

Рік Дженест лякає кореспондента Etoday

-Ріку, тобі ще не набридли питання про татуювання?

Та ні, все окей! Мої татуювання наробили багато галасу, тож людям цікаво дізнатися при них більше. Так що все круто!

-Що змінилося у твоєму житті після того, як ти зробив собі перше тату? Ти став щасливішим?

Дивно, вже й не пам’ятаю, що я взагалі говорив таке! Мені було 16, коли я зробив перші татуювання. Я був підлітком, а у всіх підлітків є проблеми. (Сміється) Зараз мені 26, і звичайно, моє ставлення до життя дуже змінилося. Зараз я зовсім інша людина!

-То це означає, що татуювання кардинально змінили твоє життя?

У мене є тільки це життя, тому не знаю, що було б, якби я зараз був без татуювань. Навряд чи ми взагалі з тобою розмовляли б! Життя так влаштоване: всі наші рішення і дії якимось чином змінюють наше життя. Це нескінченний ефект метелика!

-Твоє тіло можна розглядати як об’єкт сучасного мистецтва?

Якщо тобі так хочеться, то будь ласка! Чому б і ні. Я не проти, особливо, якщо ти купиш квиток. Адже сучасне мистецтво виставляється в музеї, а туди треба купувати квиток!

-Ти любиш мистецтво?

Я люблю мистецтво у всіх його проявах. Музика, малювання, архітектура – мені все подобається. Подобається як класичне мистецтво, так і сучасне – від живопису в національних музеях до стріт-арту на вулицях.

-Якщо твоє тіло інсталяція, то що з ним буде після твоєї смерті?

Воно стане кормом для хробаків, як і тіло будь-якої іншої людини! Навряд чи вони зроблять для мене виняток, чувак!

-Можеш подарувати своє тіло якомусь музею?

Навіть і не думав, сподіваюся, до цього ще далеко!

-А що ти думаєш про смерть? Боїшся вмерти?

Можу точно сказати одне – ми всі здохнемо! Так вже влаштоване життя. А що буде після смерті, ніхто не знає. Я навіть не знаю, що буде завтра. Думаю, варто просто прийняти це і рідше лазити на сайти, які передбачають дату смерті!

 Рік

 Рік Дженест задумався про смерть

-Ти називаєш себе Zombie Boy …

Та годі, мене звуть Рік Дженест, а Zombie Boy – вигадка журналістів. У кінцевому рахунку  я не проти, мені подобається. Друзі кличуть мене «Зомбі» вже багато років!

-Чому?

У дитинстві я серйозно травмувався. Лікарі були впевнені, що я помру. Але після декількох складних операцій я таки зібрався і вижив. У результаті до мене і приклеїлося моє прізвисько.

-Виходить, що твоє життя змінили не тату, а ця травма?

Так, коли ти відчуваєш, що смерть вже близько, це дуже змінює ставлення до життя. Я зрозумів, що складності та можливості це як дві сторони однієї монети. Треба робити те, що повинен, не відкладаючи, тому що життя дуже коротке.

-В одному з інтерв’ю ти казав, що любиш фільми жахів, і що всі тату присвячені їм.

Дивно, не пам’ятаю, щоб я таке говорив. Де ти все це прочитав? Хоча дійсно, деякі мої татуювання розкривають тему хоррору. Наприклад, The Saw Is Family на руці – це з фільму «Різанина бензопилою по-техаськи».

-Що з хорорру найбільше подобається – фільми про маніяків, хижаків, прибульців, гігантських комах, а, може, про зомбі?!

(Сміється) Звичайно, ходячих мерців поважаю найбільше. Ще мені завжди подобалися клоуни-вбивці, монстри всякі.

-Багато дізналися про тебе після твоєї співпраці з Леді Гагою. Ви дійсно близькі друзі?

Вона чудова людина, дуже талановита, було круто з нею працювати. Я б не сказав, що ми близькі друзі – просто працювали разом на декількох проектах.

-Ти сам із Канади, а де тепер найбільше проводиш часу? Не рахуючи літаків і поїздів.

Зараз доводиться багато подорожувати по всьому світу, але найбільше часу я все одно проводжу вдома в Монреалі. Як тільки закінчується вечірка або проект, я відразу лечу додому.

-Чому?

Мені подобається подорожувати, але краще місце на Землі – це Монреаль. Там моя сім’я, мої друзі. Нескінченні подорожі, нові знайомства, вечірки по всьому світу – це круто, але комфортніше таки з близькими людьми, які знають мене давно, ще до всього цього галасу.

-У Москві є клуби, в яких поєднані тату-салони та бари. Ти бував у таких клубах в інших країнах?

Бар і тату-салон разом?! Oh, it’s a fucked up mix! Татуювання треба робити тільки на тверезу голову.

-Здається, вони не працюють одночасно – вдень тату-салон, а ввечері приміщення перетворюється в бар або нічний клуб.

Все одно це дивна ідея. У тату-салоні повинна бути ідеальна чистота, всі інструменти стерильні, щоб не занести інфекцію. А бар або ресторан – це завжди бруд, пил, блювотина.

Рік

Рік Дженест влаштовує імпровізоване фаєр-шоу (ковтає свічку)

-Як тобі Петербург?

Відмінне місто, красиве.

-Як тут люди на тебе реагують? Відрізняється поведінка наших людей від поведінки людей з інших містах і країн?

Різниці ніякої, по всьому світу приблизно однаково реагують. Все залежить тільки від місця: у звичайних людей на вулиці одна реакція, а на вечірці – інша. Адже люди приходять, щоб подивитися на мене, на моє шоу, причому вони заздалегідь приблизно уявляють, що їх чекає.

-Тут в Soholounge був твій перший досвід роботи в якості ді-джея?

Так, я перший раз виступав як ді-джей. Мені дуже сподобалося, і люди гарно мене сприймали.

-Я думав, тобі більше до душі панк-рок.

Я люблю різну музику: панк-рок, блюз, рок-н-рол, реп, реггі, ска, джаз, хеві-метал. У плані музики я хаваю все.

-Виходить, що ти і актор, і модель, і ді-джей. А що тобі подобається найбільше?

Для мене головне – робити фрік-шоу. Витворяти на сцені всякі страшні речі з вогнем, голками.

-Ти порівняно недавно став суперзіркою, не змінилися через це стосунки зі старими друзями?

Справжні друзі завжди тільки щиро радіють за тебе і твої успіхи.

-Ти віриш в залежність від татуювань?

Ну не знаю, всі мої друзі покриті татуюваннями і пірсингом. І я теж провів у тату-салонах чимало часу – приблизно 300 годин. Але немає тут ніякої залежності, для мене тату це норма.

-Якби ти міг забрати якесь татуювання, то що б зробив замість нього?

Зробив би теж саме, тільки більш страшно і реалістично. Насправді мої тату ще не закінчені. Хлопці, ви запросили мене занадто рано. Ось через рік я їх закінчу, і вони будуть виглядати дійсно круто.