Пост-панк

Пост-панк – це один з різновидів хвилі, яка була після панк-року другої половини 70-х років. На відміну від самої «нової хвилі» (іноді ці терміни вважають синонімами, але це зовсім не так), пост-панк – це поняття більшою мірою стильове, а не соціокультурне, хоча і тут немає єдиного стилю, їх цілий конгломерат. Поява пост-панку почалося в 1977-78 роках, під час затихання і комерціалізації британської панк-«істерії».

Основою цих музикантів став незалежний дух і досить сире звучання панку, але вони прагнули висловлювати своє ставлення до всього навколишнього світу за допомогою зовсім нових засобів виразності, тембрів і технологій. До того часу публіку вже змучила агресія, нігілістичність, цинізм і «бруд», яким її обливав панк. Саме це призвело до того, що пост-панк став не просто продовження хвилі, але і відповіддю на творчість усіх попередніх виконавців.

Пост-панк повернув у музику ноту романтики, рефлексивності, іноді й печалі, депресії, при цьому зосередився на внутрішніх проблемах і проблемах особистості. Також на становлення цієї хвилі вплинув танцювальний жанр музики диско, електронний ембієнт та інші джерела – починаючи з арт-року і закінчуючи американським академічним мінімалізмом.

Власне пост-панк представляли в Британії групи ECHO & THE BUNNYMEN, THE CURE, BAUHAUS, JAPAN, JOY DIVISION, вони грали музику досить похмуру, нервову, холодну. Граничні душевні стани їх дуже цікавили, наприклад, образи істерії, депресії, кошмари, містики і т.д. Дуже часто навіть самі музиканти пост-панку були маргінальними людьми. Саунд пост-панку був досить лаконічним, гострим і зваженим. Коли рок використовував тільки електрогітару, то пост-панк використовував ще й синтезатори.

Головним чином ідеї «класичного» пост-панку виражалися у творчості BAUHAUS, THE CURE, JOY DIVISION та інших. Їх музика навіть сьогодні продовжує служити натхненням для багатьох молодих музикантів.